Ми виросли в херсонських плавнях і у нас на дачі біля Херсона влітку завжди було заведено: велику рибу ловлять вночі, маленьку - зранку. А вдень краще взагалі не ловити, бо сонце пекуче, мухи приставучі, ... а як закинеш спінінг з наживкою - то її або бички зіпруть, або шось дрібне інше... Як босота дворова причепляються до тієї приманки на гачку, і воно "дзиб-дзиб", "дзиб-дзиб". То не риболовля - а єрунда.
Велику рибу влітку ловили вночі: лящ, карась, іноді тарань або густера, дуже рідко сом. А то бувало і рак підчепиться. Головне шоб рак в нору не запер приманку. А то потім сіпай чи смикай - не дістанеш. Здебільшого влітку ми з братом полювали на лящів. Так нас навчив дід. Лящ - це великий. Не плутати з лЄщом. Лєщ - то у московитів. У нас - чесний хороший лЯщ.
Влітку він поважний, сріблястий, спокійний. Восени - справжній дорослий лящ має червоний відтінок. Він жирний (наїдається на зиму), сильний. А найбільші представники - аж пупирками покриваються. Береш його в руку... ну або в дитячі обидві руки - а він шершавий.
Малий лящ - то називався "підлящик".
"Підлящик" - ще не доріс до повноцінного ляща, але теж нічого такий. А зовсім малий - то "козел". Бувало клюне так добряче... хто ловив ляща - той знає, що покльовку ляща не переплутати. Клюне так, що аж "сторожок" підстрибне. Або навпаки - сторожок різко впаде. Я підстрибую, Брат підстрибує, Дід тішиться. Один хапає спінінг, підсікає, обережно тягне, дивиться, щоб лящ в куширі (водорості по-херсонські) не пішов. Бо якщо піде в кушир - все, прощайся з ним. Тягнеш його, в очікуванні чекаєш, щоб побачити його морду чи хвіст. Брат тримає підсаку (сачок такий, шоб рибу з води діставать).
Коли підсікаєш спінінг - майже одразу відчуваєш хто там на тому кінці спінінга. Якщо тріпихається - то шось маленьке. Якшо водить і б‘ється туди-сюди - то карась. А якщо спокійний, важкий і тільки іноді "диб-диб" - то лящ.
Як підсік спінінг і відчуваєш шо риба на гачку - треба обов‘язково сказати "Є-є!". Це сигнал до інших. Брат бере підсаку, дід може ліхтарем підсвітити. Тягнеш його, в очікуванні чекаєш, щоб побачити його морду чи хвіст. Брат тримає підсаку:
- ну шо? Великий?
- та наче... не розумію
- лящ?
- так, лящ... хоча... шось смикається
- ну?
- та наче лящ...
Всі в очікуванні... ну-у.. ну... Підтаскуєш ти його до місточка нашого, Дід світить ліхтарем - а там у воді на гачку: "Тьфу ти, козел причепився!". Це означає шо там такі лящ, але такий малий, шо не вартий уваги. Зазвичай його відпускали, кидали в річку та казали вслід: "Іди, рости ще і всім своїм передай, що тут всіх відпускають!"
І виходить ти стараєшся, вдень ще копаєш на городі найкращих чевряків, мішаєш макуху з хлібом, туди можна додати 1-2 яєчка, запашну домашню олію... все робиш, шоб їм сподобалось. Потім не спиш вночі, нанизуєш той "букетик", закидуєш, чекаєш...
І якщо клюнуло і ти дістав ляща - ти задоволений і собою, і лящом задоволений і навіть чевряками.
А якщо там дрібне шось - "Ух, козел причепився".
P.S. Фото з сімейного архіву
Часи пройшли. Діда вже нема. Але в лящах ми розбираємось!
Береш хорошого в‘яленого ляща або підлящика! Часто вони з ікрою, жирні мокренькі, з характерним ароматом... Береш хліб, намазуєш його маслом вершковим. Масло має бути обов‘язково з холодильника, так смачніше.
Береш помідор. В ідеалі, звичайно, херсонський, з грядки - він найкращий. Ну, можна і просто хороший помідор, але шоб він пах помідором, а не одне слово... І от лящ, хліб з маслом, помідор, і келих білого сухого вина (ну, можна пива, але спробуйте з вином). Оце - лящ по-херсонськи.
Скуштуйте, і потім скажете...
А поки у нас свіжа партія підлящиків та лящів, чищених, в‘ялених - у вас є можливість встигнути